76-річна Тетяна Михайлівна зустріла повномасштабне вторгнення наодинці. Звісно їй було страшно, особливо коли навколо не було жодних сусідів. Зараз хоч якісь з них повернулися, проте бенефіціарка майже ні з ким не спілкується.
«Коли вилетиш у коридор якщо не лінь, а коли сильно спати хочеться, то відвертаєшся до стінки, та й буде що буде. У будь-якому разі коли обстрілюють, то наші дома взагалі під те не пристосовані, а до підвалу можеш не встигнути дійти, тому що буде, те й буде».
Родичів поблизу в жінки немає. Син живе на Західній Україні, а донька – в іншій країні. Онук наразі служить у національній гвардії. Усі розʼїхалися, але Тетяна Миколаївна не засмучується, бо розуміє, що в кожного з них є своє життя.
“Іра для мене паличка-виручалочка. І турботлива, і добросовісна – якості, які для мене дуже важливі. І поговорити на різні теми можна. Людина, з якою комфортно спілкуватися. Навіть телефонувала та питала як я, коли були масовані обстріли”, – розповіла нам героїня історії про соціальну працівницю, що систематично приходить допомагати їй.
Донька пані Тетяни звʼязалася з представниками Карітасу в перші дні вторгнення ворога на територію Харківщини та попросила передати ліки для своєї матусі. Ліфти тоді не працювали, а літня жіночка живе аж на 14 поверсі, тому вийти вона нікуди через те не могла.
Наша організація запропонувала, щоб до неї приходив допомагати соціальний робітник у разі, якщо їй буде важко самій, на що вона відповіла:
“Я сама можу готувати, проте через хребет пересуватися, носити важкості (Іра мене виручає: і воду, і продукти, і ліки, і все інше купує та приносить), пилотяжити сутужно нахилятися. Можу хіба що сидіти, і то, частково вже. Я відчуваю, що мені тяжкувато.. Виходжу на вулицю вкрай рідко, не бачу сенсу та не маю бажання. Тому Іра й мої очі, і вуха, і руки, і ноги, і все на світі. Сама я майже ні з ким не спілкуюся: тільки з Ірою та іноді з сусідкою. Практики мовлення особо не має, все забувається”.
Тетяна Михайлівна розповіла нам, що в неї з інтернетом конфліктів немає, а ось з людьми бувають суперечки через погляди на війну, якість життя тощо. Це її дуже засмучує, тому вона не хоче особо спілкуватися про болячки, як все подорожчало.
“Ми ж нічого не можемо змінити, тому чого жалітися. Головне вміти розтягнути правильно свій бюджет”.
Літня бенефіціарка отримала медичне спорядження від БФ “Карітас Харків” – паличку для ходьби, але поки соромиться її використовувати. Ми закликаємо кожного, у кого є проблеми з пересуванням – це нормально використовувати все, що допоможе зробити ходу комфортнішою та безпечнішою.
Тому сподіваємося, що історія цієї сильної жінки надихне вас приймати турботу від інших, кому не байдуже!