Щороку в перший день літа, 1 червня – відзначається Міжнародний день захисту дітей 🧒 Ми щиро вітаємо підопічних проєкту Паростки майбутнього зі святом❣

Діти — це радість, це посмішки без причини, це чудовий настрій, який вони дарують, це любов, якою вони діляться, щира, чесна, просто так, від усього їхнього маленького сердечка. Давайте берегти ці світлі та сяючі очі! З Днем захисту дітей!

На фоні цих всіх страшних перепитій, які відбуваються в Україні, хочемо Вас ближче познайомити з цікавими історіями з життя підопічних проєкту «Домашня опіка на Сході України». Сьогодні поділимося історією життя одного переселенця з Донеччини, Конотопом Юрієм Васильовичем.

Народився пан Юрій у жовтні 1946 р., в місті Горлівка Донецької області в сім’ї шахтаря. Після школи, вступив до  індустріального технікуму, паралельно навчаючись в дитячій спортивній школі. Ще з дитинства захоплювався футболом, тому жага та старання займатись улюбленою справою не пройшли марно і в 1966 році Юрій Васильович був зарахований до збірної по футболу «Шахтар Горлівка». Служив у лавах Радянської армії (м. Біла Церква). Захищав честь міста і завжди був на передовій. Повернувшись з армії, почав працювати в шахті ( м. Горлівка), де все життя працював його батько. Починав з гірничого майстра, потім працював начальником дільниці, а згодом заступником начальника шахти, трудовий стаж шахтаря більше 40 років. За роки плідної праці, зарекомендував себе, як відмінний керівник, гарний підприємець та цілеспрямована людина.

Великою підтримкою в житті Юрія Васильовича завжди була його кохана дружина. Наталія Олексіївна працювала вчителем у школі. Юрій Васильович згадує: «Це було кохання з першого погляду. Спокійна, любляча, розумна, урівноважена, гарна собою – це все моя дружина!». У такі моменти розумієш, що справжнє кохання існує, а Юрій Васильович та Наталія Олексіївна є тому підтвердженням.

В 1974 році радісна звістка, дружина вагітна, всі чекали на поповнення в родині. Але доля підготувала випробування, новонароджений хлопчик помер в пологах. Не зважаючи на всі труднощі ,подружжя підтримувало один одного і піклувалося один про одного. Мирно жили та працювали в своєму містечку, доки в 2014 році на Схід України не прийшла війна. Це змусило покинути рідний дім та переїхати до родичів на Харківщину.

В 2019 році від онкозахворювання помирає  Наталія Олексіївна, до останнього дня люблячий чоловік був поруч та піклувався про кохану жінку.

Зараз Юрій Васильович змушений проживати один в орендованій квартирі, в той час, коли його власне житло знаходиться на не підконтрольній території (м. Горлівка). Чоловік має хронічні захворювання хребта та суглобів,  III групу інвалідності. Юрій Васильович щиро дякує працівникам «Домашня опіка» і висловлює слова подяки: «Одному, в самотності важко, а ви подовжуєте мені життя!. А молодому поколінню хочу побажати, піклуйтесь про своє здоров’я з молоду, займайтесь спортом, виключайте шкідливі звички з повсякденного життя та цінуйте життя!»

На Українській біржі благодійності можна підтримати наші два мініпроєкти для збору коштів на продукти харчування «Милосердя в кожен дім» https://cutt.ly/4yPFZZo та засобів гігієни «Вчини милосердя» https://cutt.ly/fyPFClb для стареньких підопічних та людей з інвалідністю.

Здійснити якісний повноцінний відновлювальний курс після травм, оперативних втручань або
захворювань в місті Харкові дозволяє послуга в рамках прокту «Сприяння у доступі до медичного
обладнання для соціально незахищених верств населення» БО «БФ «Карітас Харків».

Ми надаємо в оренду на тривалі терміни різні види реабілітаційних пристроїв: протипролежневі
матраци – надувні, зі спеціальною комірчастою структурою; милиці – регулюючі по висоті; ходунки –
складні, крокуючі, ролери; інвалідні коляски, східці у ванну, стільці у ванну, дитячі ходунки, милиці і т.д.

Детальна інформація за телефонами: 0950429305,0675605580;
Адреса: вул. Плеханівська, 18, готель «Старт», 5 поверх (м. Спортивна або Проспект Гагаріна)

Літо — ідеальний час, щоб привести себе в форму, поліпшити здоров’я, набути корисних звичок. Завдяки ряду фізіологічних та емоційних чинників, в теплий сезон люди набагато щасливіші та відкриті, впевнені в собі та готові до рішучих дій.

Ми з радістю анонсуємо набір до групи «Літній детокс».
На свіжому повітрі кожен із Вас спробує на собі дихальну гімнастику, а також познайомиться із арт-терапією, як засобом для зняття стресу, підвищення самооцінки, а також для відновлення душевної рівноваги.

Сьогодні,  хочемо розповісти особливу історію кохання підопічних проєкту «Домашня опіка для ВПО на Сході України». На початку травня, святкували своє «Золоте весілля» Анатолій Михайлович і Людмила Федорівна Постнікові. У цей день, за повір’ям, має зібратись вся родина та привітати з такою гарною датою своїх «молодят». Та в нашому випадку, на жаль, окрім соціальної працівниці проєкту «Домашньої опіки», привітати їх нікому. Адже в 2014 році, сім’я Постнікових була змушена покинути рідну домівку на Луганщині та переїхати в незнайоме, чуже для них місто Харків.

Познайомились наші молодята навесні 1969 року. «Я ії помітив одразу, коли прийшов на роботу в санепідемстанцію міста Стаханова, вона працювала лаборантом. Людочка була незвичайною дівчиною, чорнява, гарна собою і з житєрадісним сміхом», — усміхаючись та вдивлячись в очі пані Людмили, розповідає Анатолій Михайлович. «Толя теж був дуже гарний, ще й добре співав і танцював, був вокалістом у місцевому хорі. Важко було не побачити такого хлопця. Дарував мені квіти, водив в кіно. Побралися ми 8 травня 1970 року, весілля було молодіжне, веселе. Нічого не передбачало якихось проблем чи переживань в майбутньому для молої сім’ї, однак не так сталось, як гадалось…», — говорить із трепетом у голосі пані Людмила.

Доля і справді була не сильно поблажливою до молодої, перспективної сім’ї Постнікових, адже  піднесла багато справжніх випробувань на міцність та збереження родини. Почалося все з важких пологів, завдяки лише кваліфікованій допомозі медиків,  повернулась з того світу пані Людмила. Додому з новонародженим синочком Сергієм вона змогла потрапити лише через місяць після пологів. Сергійко тяжко хворів, але тато і мама завжди були поруч з ним. Рівно через 17 років від народження сина, захворіла й сама Людмила Федорівна, рак. Довгий курс хіміотерапії, підтримка рідних та сильний внутрішний стержень, допомогли ій одужати. Опісля ще було декілька оперативних втручань в області опорно-рухового апарату. «Я завжди собі говорила: маю жити, треба бути сильною, я потрібна сину та чоловіку», — весь час повторяла пані Людмила. Поміж тим всім, вони обзавились гарним помешканням, працювали, мали багато друзів, знайомих, які в будь-який момент могли прийти на допомогу, хотіли звичайно і щоб у сина появилась друга половинка та Бог не послав…

2014 рік…війна…на той час у сина Сергія виявили онкозахворювання, він не може жити без спеціального лікування. Волонтери перевозять Людмилу Федорівну та Сергія в Харків. Його доставляють в міський Хоспіс, в якому і на сьогоднішній час, він перебуває на стаціонарному лікуванню. Людмила Федорівна орендує помешкання та підтримує сина, який бореться зі страшною недугою, як тут, сусіди сповіщають сумну звістку про чоловіка, який залишився вдома на Луганщині, з Анатолієм Михайловичем стався інсульт. Його в тяжкому стані швидкою доставляють в Харків, до дружини. Хто як не вона, ця мила жінка, допоможе своєму чоловіку. Опісля тривалого лікування, стан пана Анатолія дещо стабілізувався і на сьогодні вони проживають в орендованому помешканні в м. Харкові, поруч з своїм єдиним сином та з мінімальними пенсіями.

Під кінець нашої бесіди, запитуємо:

— «пане Анатолію, поділіться секретом довгого і щасливого шлюбу?»

— «Розуміння одне одного, терпіння, підтримка,  сприйняття людини такою,  як вона є», — говорить чоловік.

— «Про що мрієте, пані Людмило?», — цікавиться соціальна працівниця.

— «Дуже страшно в нашому віці залишитися без житла. Хочеться додому. А якщо ж все таки не вийде назад переїхати, то хоча б малесенький свій власний куточок, щоб Сергій був з нами. Більше нічого не треба», —говорить жінка.

Я з ними розмовляю, а вони посміхаються та радіють,  наче нічого й не було, всіх тих випробувань, які вони пройшли крізь роки. Радіють, що соціальні працівниці проєкту «Домашня опіка» приходять і допомагають їм на дому у вигляді медико-соціальних послуг, засобів гігієни, медичних препаратів і т. д. Радіють, що мають змогу спілкуватись з такими ж самими переселенцями, які вони самі, які можуть поділитись досвідом, куди можна звернутись, в разі чого за допомогою та дякують Богу, за дар життя і за те, що вони вже більше 50 років разом….

На Українській біржі благодійності можна підтримати наші два мініпроєкти для збору коштів на продукти харчування «Милосердя в кожен дім» https://cutt.ly/4yPFZZo  та засобів гігієни «Вчини милосердя» https://cutt.ly/fyPFClb для стареньких підопічних та людей з інвалідністю.

Детальна інформація за телефоном:

0950429305, 0675605580 – Марія Сех, керівник проєкту «Домашня опіка»

Проєкт «Вчини милосердя» очікує на допомогу благодійників❣

Понад п’ять років “Карітас-Харків” опікується літніми людьми, які втратили свої домівки, не мають родичів та прикуті до ліжка. Наша соціальна допомога направлена на підтримку їх здоров’я та побуту в нових соціальних оселях чи гуртожитках. Багато з них пережили значний стрес під час бойових дій на Сході України та були вимушені лишити минулі здобутки і переїхати на нові місця.

Засоби індивідуальної гігієни вкрай необхідні для підтримки повноцінного функціонування. Люди, які прикуті до ліжка або мають обмеження рухливого апарату, стають залежними від спеціальних засобів гігієни, що надають комфорт та відчуття чистоти. На превеликий жаль, ці засоби дуже дорогі та наші підопічні не мають коштів на їх придбання. Ми хочемо створити їм найкомфортніші умови проживання,тому звертаємось до Вас за допомогою.

Проєкт «Милосердя в кожен дім» шукає фінансову допомогу для літніх людей, які пережили військові дії на Сході України. Вони були вимушені тікати з власних домівок, щоб залишитись живими, та прагнули дожити свою старість у мирному та тихому місті. Проте через 6 років нашу країну, як і весь світ, спіткала нова біда. Пандемія вірусу, цей невидимий та тихий ворог став перешкодою для стареньких людей до повноцінного життя, бо саме вони стали основною групою ризику. Кожен вихід у магазин – загроза. Кожен вихід в аптеку – загроза.

Підтримати літніх людей, врятувати їх від холоду та голоду можна за посиланням👉https://cutt.ly/SymyogF

Сьогодні свій 50-річний ювілей відзначає Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ. Із цієї нагоди прийміть найщиріші побажання міцного здоров’я, невичерпної енергії та наснаги у всіх Ваших добрих справах. Хай у Вашому домі завжди панують мир та злагода, у серці – доброта, а у справах – мудрість та виваженість. Добробуту Вам і мирного життя, гармонії душі та спокою на серці, вічного здоров’я і спасіння!Вірного шляху життя разом з Богом!

#МоємуПатріарху50

Вже майже місяць українці перебувають на картині через пандемію коронавірусної інфекції, яка стала викликом для всього світу та моментально скорегувала всі наші намічені плани. Закордонні відрядження відмінено, офіс переведено в онлайн-режим, а такі масштабні події як Євробачення, Чемпіонат світу з футболу, Літні Олімпійські Ігри  – взагалі  перенесено на наступний рік. Вимоги самоізоляції торкнулися мільйонів людей по всьому світу. Одні сприймають цей період як відпустку, для інших – це справжній стрес, оскільки роботи стало ще більше, зросла кількість онлайн-трансляцій та відео-конференцій.  та з’явилося відчуття, що ти працюєш 24/7. А хтось саме під час карантинних обмежень кардинально змінює своє життя: займається саморозвитком, приділяє час для занять йогою та медитації або опановує нові вміння в іншій професії.

Проєкт «Долаючи розломи в громадах» організовує серію публічних онлайн зустрічей «ЖВЛ на карантині» з тими, на кого вимушена самоізоляція надихнула на зміни у житті. Тож, читайте як наші  запрошені гості живуть в умовах карантину:

📌Нікіта Тітов  – фейсбук-художник, автор великої кількості робіт відомих в українському сегменті інтернету. Саме під час карантину художник створив цілу серію постерів, які присвячені темі коронавірусу. Нікіта говорить, що його життя на карантині майже не змінилося: «Я працюю вдома, малюю вдома. Трішки рідше став виходити в магазин чи аптеку. Як і раніше, кожного дня виконую нову роботу біля комп’ютеру. Карантин приніс мені нові ідеї для створення плакатів на злободенну тему». Учасники живої бібліотеки із задоволення переглянули й дізналися історію виникнення 31 шедевра та взяли участь у жвавому обговоренні не тільки робіт фейсбук-художника, а й поділилися своїми думками про творчість на карантині, зокрема одна учасниця сказала «Карантин штовхає нас на нові смисли,  абсолютно нові формати спілкування. Саме мистецтво і культура можуть об’єднати та підтримати нас в цей нелегкий час, а також вивести на нові орбіти, які стануть точкою відштовху після карантину».

📌Проєкт Історії соціального імунітету – це історії, як ми справляємося зі страхом невідомого та стресом, як ми пояснюємо це дітям, як ми підтримуємо кожного та кожну, а також професіоналів, які зараз захищають наше здоров’я. Кожна така історія перетворюється у справжню графічну новелу – комікс, коли опиняється в руках неймовірної художниці – Алевтини Кахідзе. Разом із іншими ідейними натхненницями – Gosia Biczyk та Яна Салахова ми мали закулісну розмову про їхній проєкт – це «така спеціальна штука, щоб не зійти з розуму на карантині», говорять авторки ідеї.

Усі комікси не тільки серйозно розповідають про унікальні життєві історії боротьби людей із коронавірусом, але й мають місце для гумору. В одній із них, антрополог розпитує художницю про те, як в її селі переживають самоізоляцію та говорить: «Це ж мій зірковий час – досліджувати креативність людей у часи кризи».

Історії соціального імунітету не тільки об’єднують людей та допомагають нам боротися зі спільним викликом, але є важливими для всіх нас, оскільки: «Потрібно запам’ятовувати те, що відбувається з нами під час карантину, щоб за допомогою цих знань будувати майбутнє», – говорить Alevtina Kakhidze

📌 Стаська Падалка (Staska Padalka) — Creative Group Head креативного агентства Arriba!, лектор в Багаж. Школа маркетингу і комунікацій та багатьох інших платформах, координатор Litosvita. Центр літературної освіти в Харкові. І автор книги «В очікуванні копірайтера». За час самоізоляції дівчина написала карантинний реп, який за кілька днів переглянуло близько 50 тисяч українців. «Це була просто забава. Я взагалі не розраховувала на те, що мій реп стане таким популярним», — говорить авторка. Напевно, відео переглянуло так багато людей, залишили позитивні та й куди ж без негативних відгуків, тому що воно наповнено щирістю. На жаль, в умовах пандемії  більшість соціальних комунікацій позбавлені саме цього компоненту.

Як відомо, із початком карантину дуже багато курсів, вебінарів, подкастів, стрімінгових сервісів надали безкоштовний доступ для користування. У гонитві за тенденцією встигнути якомога більше – прийшла інформаційна апатія, тому Стаська говорить, що зараз вона немає жодного бажання дивитися нові фільми/серіали, але для тих, хто ще не наситився переглядом кінострічок, радить:

🎞 «Полуночное Евангелие. The Midnight Gospel», 2020
🎞«И повсюду тлеют пожары. Little Fires Everywhere», 2020
🎞 «Прекрасная эпоха», 2019
🎞 «Платформа», 2019

Щиро дякуємо усім учасникам, які долучитися до нашої зустрічі з тими, на кого вимушена самоізоляція надихнула на зміни у житті, а ті хто не мав змоги цього зробити – можуть переглянути записи на нашому Ютуб каналі 👉https://cutt.ly/0tTNLTw

Подія відбулася в рамках проєкту “Долаючи розломи в громадах”,за підтримки «Карітас Німеччина» та Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
#Розбудова_миру #Карітас #Харків
#Peacebuilding #Caritas #Ukraine