«Маленькою я вчилася у цій школі, і коли підписували листівки, завжди було таке: «Зичу тобі чистого, мирного неба над головою». Тоді думала, що побажання якесь таке дивне, а зараз гадаєш – ні, все-таки дуже актуальне побажання» (слова мешканки Миколаївки з фільму «Богданове щастя»).
24 січня 2019 року у Харківському Літмузеї відбулася знакова подія – перегляд та обговорення документальної стрічки «Богданове щастя» за участі однієї з режисерок фільму Лариси Артюгіної.
Кіно демонструє досвід волонтерської групи «Новий Донбас» у побудові мирного діалогу на Сході України на прикладі невеликого містечка Миколаївка, розташованого біля Слов’янська на Донеччині.
На початку фільму боєць Нацгвардії, йдучи коридорами напівзруйнованої школи, говорить: «Тут навчаються діти, заради яких ми воюємо. З часів Євромайдану ми навчилися жити, не очікуючи підтримки від влади». І волонтери не тільки допомагають відновлювати шкільне приміщення, але й проводять різноманітні майстер-класи, ігри, конкурси, намагаючись відволікти дітлахів від війни.
Головний герой стрічки – звичайний хлопчик Богдан, який своєю відвертістю та щирістю просто зачаровує глядачів. Улюбленими кольорами для нього є синій та жовтий, і Богданчик мріє мати в себе справжній прапор України, який йому й дарують приїжджі.
Фільм про те, як щиросердні речі: відкрита посмішка, душевне спілкування – народили довіру та дружбу, знищивши стереотипи. Він вийшов світлим, славним, доброта буквально струменем лучилася з екрану.
Відповідаючи по закінченні перегляду на питання глядачів, як виникла ідея їхати саме до Миколаївки, режисерка повідала, що боєць батальйону «Донбас» із позивним «Казбек» попросив волонтерів допомогти здійснити мрію – відродити школу №3 в його рідному містечку – до 1 вересня 2014 року. І Ларисі Артюгіній з колегами вдалося знайти кошти на відбудову пошкодженого закладу освіти.
«Але потрібно було відновлювати не тільки стіни, головне – відновити довіру. Потрібно, щоб слідом за військовими батальйонами заходили «гуманітарні батальйони». Адже без цього неможливо закінчити війну», – наголосила режисерка.
Тому до Миколаївки відправився цілий «десант» творчих людей. Хтось навчав дітей танцювати, хтось – малювати пальцями, хтось просто вголос читав файні українські книжки. Започаткували й дитячу кіностудію, яка живе й понині, причому старші школярі передають отримані навички за естафетою молодшим.
Хоча спочатку активістів сприйняли дуже холодно, – зізналася Лариса Артюгіна, – адже більшість жителів Миколаївки була впевнена в тому, що їх обстрілювала українська армія. Один із школярів навіть сказав: «Мій тато – ополченець. Я теж по закінченні школи піду в ополченці»… Але через 3 місяці, коли були на екскурсії в Києві, він із гордістю показав Ларисі тільки-но отриманий паспорт громадянина України.
Відновлювали школу №3, а працювали з дітьми з усіх шкіл та інтернату Миколаївки. І діти почали мінятися. А слідом за ними – й дорослі.
Тому цей досвід успішної побудови діалогу потім вирішили зафіксувати у фільмі.
Ще згадала Л. Артюгіна таку зворушливу історію: коли на свято Миколая привезли до дітлахів волонтера з Німеччини, який органічно виглядав у костюмі Святого Миколая, одна з дівчат загадала йому бажання: «Я хочу на Новий рік собачку, цукерки та мир в Україні!».
А сама режисерка, після того, як мир запанує в усій нашій країні, планує знімати комедійне ігрове кіно. Зокрема, в неї ще до війни був робочий сценарій стрічки «Панда», підготовлений за розповідями харків’янина Сашка Ушкалова.
Залишається додати, що гостей на «Богданове щастя» запросив Карітас Харкова в межах проекту «Об’єднуючи людей заради миру», в рамках якого відбувається чимало мистецьких, правозахисних та діалогових заходів, спрямованих на відновлення соціальної згуртованості, довіри і співробітництва шляхом примирення і миробудівництва.
Юрій Чумак
