10 серпня 2018 року харків’яни переглянули фільм «Рідні», в якому режисер Віталій Манський на прикладі своєї сім’ї намагається усвідомити суть нинішньої війни на Сході України.
Захід відбувався у Харківському Літературному музеї в рамках проекту Карітас Харків «Об’єднуючи людей заради миру». Стрічка була люб’язно надана для перегляду вітчизняною кампанією-дистрибутором документалістики «86Procat».
У кінострічці Манський подорожує Україною, щоб дослідити суспільство після Євромайдану на прикладі своєї власної родини, що живе у різних кінцях країни: у Львові, Одесі, в окупованих Донецьку та Севастополі.
У «Рідних» кути екрану закруглені, викликаючи в пам’яті асоціації зі старою плівкою. Закадровий голос режисера неспішний і негучний, немов адресований особисто тобі. Наче не в кінозалі сидиш, а там же – в кімнаті біля телевізора.
До речі, телевізор є ще одним «героєм» фільму. Чи то антигероєм. Майже всі родичі Манського значний час проводять перед «ящиком», черпаючи з нього інформацію та уявлення про світ. Різну інформацію – та різні уявлення.
Режисер знімав своїх рідних. Тут показні не так звані «брати – слов’янські народи», а реальні родичі. Сім’я по різні боки російсько-українського конфлікту. Стрічка шукає причини цього конфлікту, в результаті якого громадяни України опинилися по різні боки барикад, у тому числі, й родина режисера.
Найголовніше, над чим варто замислитися кожному: «А ким ми будемо один одному, коли війна закінчиться?». Це риторичне непромовлене запитання є лейтмотивом всього фільму.
Після перегляду відбулася жвава дискусія, в ході якої глядачі згадували й свої почуття та емоції, які довелося пережити в 2014 – 2015 роках, і наводили приклади поведінки людей в умовах військового конфлікту в інших країнах, і давали свої прогнози щодо перспектив миру в Україні.
Щоправда, дехто заявляв, що таку стрічку не варто показувати, адже вона є «неоднозначною» та може викликати «неправильну» реакцію, особливо серед нашого, так званого «неопрєдєлівшегося» населення.
На що отримали такі відповіді:
Модератор кінопоказу, правозахисник Юрій Чумак:
– Фільм – правдивий і об’єктивний, і це головне. Навіть у Росії це кіно з великим «скрипом» дозволили. Хоча режисер був змушений переїхати до Латвії. А Ви хочете, щоб у нас цензура була ще гіршою, ніж у РФ?! Чи припускаєте, що в Україні люди не мають права на правду, що інформацію потрібно подавати дозовано, під наглядом? Я так не вважаю, тому з радістю погодився модерувати цей захід. Не шукайте скрізь «зраду», намагайтеся дозволити собі подумати, що люди мають право думати! Я вірю, що саме через те, що майже в кожного з нас є рідні в Криму і на Донбасі, нам вдасться досягти миру – незважаючи на те, що всі ми різні.
Володимир Чистилін, кінодокументаліст:
– Так, фільм неоднозначний, і тим він ще більше цікавий. У стрічці саме показані пересічні українці. Такі, які вони є: без френд-стрічки і патріотичного забарвлення. Як на мене, кіно прекрасно демонструє, як нам треба швидше рухатись від «совка» і колоніального мислення. Дякую за коректну модерацію, бо дискусія справді була непростою!
Микола «Спротив», громадський активіст:
– Сподобалося своєрідне «занурення» у події та думки того періоду… Наче згадав себе у ті часи. Зал просто хмикнув одночасно – коли чоловік з Одеси клявся, що війна має скоро закінчитися (до листопада 2014 року). І в мене промайнула думка: «Який наївний». І відразу: «Та ми всі так гадали у 2014 році». Це вже потім, згодом, ми побачили, що ця війна, наче ненажера, – відбирає у цього світу все більше та більше часу…
Фільм – можливість ще раз все переосмислити, оцінити. Обміркувати питання – що далі? До чого рухатися, чого прагнути? Як вписати в свої прагнення тих, хто залишилися «там»? Що можна зробити і що – робити не варто.
Олена Горошко, депутатка Харківської обласної ради:
– Я згадую ті дні і розумію, що кіно – чесне. Адже майже в усіх нас є рідні, які по-різному сприйняли події Революції Гідності та війни на Сході України. Дуже вдячна за запрошення і за всі ті ваші зусилля, які призводять до єднання нашої країни!
Керівниця проекту Карітас Харків «Об’єднуючи людей заради миру» Марина Краснова:
– Стрічка «Рідні» за підтримки Карітасу демонструвалася і в інших географічних точках нашої країни, і скрізь викликала активне обговорення. І це добре, оскільки метою організаторів якраз і є пошук інструментів примирення в нашому суспільстві. Війна рано чи пізно закінчиться, як закінчуються всі війни, і нам потрібно буде об’єднувати Україну!
Довідково:
«Рідні» – міжнародно-спродюсований документальний фільм, знятий російським режисером українського походження Віталієм Манським. Світова прем’єра відбулась 5 липня 2016 року на Кінофестивалі у Карлових Варах. В Україні стрічка дебютувала 20 липня 2016 року на 7-ому Одеському міжнародному кінофестивалі й згодом вийшла в український обмежений прокат.
Документальний фільм Манського також було продемонстровано на інших міжнародних кінофестивалях у Канаді, Латвії, Німеччині, Естонії, Голландії, Великій Британії, Бразилії тощо. У травні 2017 року стрічка отримала головний приз на австрійському кінофестивалі Crossng Europe Film Festival Linz 2017.
Віталій Манський – режисер документального кіно, сценарист, продюсер українського походження, президент російського фестивалю «Артдокфест». Лауреат ряду міжнародних фестивалів і кінопремій. Мешкає в Латвії (переїхав до Риги в 2015 році).
Георгій Кобзар, Центр правових та політичних досліджень «ДУМА»
Джерело: http://centrduma.org.ua/?p=477
Святковий торт з нагоди старту спільного проекту підготували працівники Ашану та привітали команду Карітасу.
