Тренінґ з такою темою провели працівники проєкту “Кризова підтримка людей, які постраждали від війни в Харкові” благодійного фонду “Карітас Харків” для підопічних Територіального центру соціального обслуговування Холодногірського району. Захід був спрямований на психологічну підтримку потребуючих.
Під час тренінґу розглядалася природа проявів панічних атак, учасники опановували способи зниження їх впливу на людину, відпрацювали вправи екстреної емоційної саморегуляції.
Я почула перший вибух о п’ятій годині. У мене вікно розлетілося — я стала і не могла одразу зрозуміти у чому справа. Думаю, ну може десь щось знаєте, як оце буває, чи газ чи що… Тому що, вибачте, мені 71 рік і в мене в голові не вкладалося, як це у 21-му столітті можна таке сотворити! Потім, як почався новий обстріл — подзвонила донька.
— Як ти там? — кажу — не можу зрозуміти, що відбувається!
— Та ми тоже, — каже — не поймем. Кажуть, наче б то нас обстрілює росія!
Я кажу:
— Та ти що! Такого бути не може, ну що ви таке видумуєте!
— Мам, — каже — йди до нас — а вона 72-му будинку, той, що тепер зруйнований.
Зібралась та й пішла, тут метрів 200… І тут такий потужний вибух! Я стою на порозі, а вона мені дзвонить і кричить:
— Мама, де ти? Точно нас обстрілюють!
Я зайшла — мене трусить усю… Про своє майно не думала. Доньці сказала, щоб взяла гроші, коштовності і документи. В цей час подзвонила онука, у неї 56-й будинок, він взагалі зараз зруйнований, і каже, що прийшли військові і просять, в кого є транспорт — виїжджати, хто не має машин — пішки рухатися до метро.
А моя онука і її наречений якраз 24 лютого збирались подавати заяву на шлюб, вже підготували все, навіть квартиру освятили. Він підігнав машину і мене забрали з собою. Моя донька викладає математику іноземцям англійською мовою. І вона каже:
— У в мене сьогодні у студентів контрольна.
— Яка контрольна, війна почалася!
— Ну що таке кажеш, яка війна?
— Нас росіяни обстрілюють!
— Та такого бути не може!
— Ну ви ж бачите!
А воно все, люди добрі, руйнується, скло летить, бахають, я вам передати не можу, як це було страшно.
Але вже всюди в інтернеті дають інформацію — війна. Що робить? Куди діватися? А дочка каже:
— Мам, але ж ми свого кота залишили!
І ви не повірите, ми під такими обстрілами примчалися в 72 будинок забрали кота. І я кажу, хоч би хто-небудь подумав хоть кусок хліба взять. Ми схопили того кота і поїхали. Тут якраз подзвонила однокласниця доньки і питає:
— Ви де?
— Біля Стрілки (парк на набережній в центрі Харкова).
— А чого ви там?
А ми не знаємо, куди нам діватися. На Північній Салтівці (саце цей район Харкова, про який йде мова, найбільше страждав від обстрілів) у нас три родини, всі мають своє житло. Хай невелике, але ж ми маємо.
Вона каже:
— Ну що ж, їдьте до нас.
А вони в новобудові на Холодній горі (район в західній частині Харкова). Ми приїхали, вони кажуть що у мають вільну однокімнатну квартиру. Ми туди заселились. А потім почалися й тут дикі обстріли і вже неможливо було залишатися в тій квартирі. Ми перебралися в підземний паркінґ під цим будинком. До п’ятого березня, коли авіаналіт був на Холодну гору, жили й ночували там у машині. А після авіанальоту, коли дуже сильно постраждала таколж й Салтівка, коли розбили дитячий садочок, в підвалі якого на той момент ховалися 18 діток, коли шістнадцятиповерхівку розбили, вона горіла три дні, то тоді вже виїхали з Харкова у Вінницю.
Тоді казали нам їхати закордон. А я кажу, чого я поїду зі своєї країни? Моя мати всю війну (другу світову) перебувала тут. І чого це я поїду, коли якась сволота на нас напала? Я знаю, що це — моя країна. Я нікуди не поїду! І так ми влаштувалися у Вінниці. Я виходила з дому щоб тільки мене не бачили, як я плакала… Я ходила і не могла зрозуміти — за що? Ну скажіть, будь ласка, ми комусь заважали? Ми в когось щось вкрали? Ми жили своїм життям, ми нікому не заважали. Хто у нас, як у нас — ми самі розберемося. Знаєте, це все одно, що влізти в чужу сім’ю і вчить, як людям жить!
На той час роботи не було ні в кого, всі троє і моя пенсія — розумієте що це таке. Потім почали зароблять, пішли якісь виплати, почали “очухуватися”. А якраз відкрилася Північна Салтівка і я приїхала сюди. Ми ж не брали з собою взагалі нічого абсолютно! Я приїхала, побачила всю цю руйнацію. Тепер відновлюю тут все, ремонтую. Двері були виламані, може вибухом, може мародери — я не знаю, воно не ясно, я не експерт. Коштовності зникли, постіль щезла, холодильник — все забрали, загребли, що змогли.
Як Ви знайшли програму допомоги від Карітасу?
Я йшла по обід. Дивлюсь — стоїть машина, а ваш логотип вже десь мені раніше попадався, ну ви знаєте, в соцмережах. Підійшла, почала з водієм розмовляти і доки ми спілкувалися, якраз підійшли ви і я набралася, вибачте, наглості і запиталася про допомогу.
Що Ви очікуєте від Картіасу?
Що мені допоможуть. Якщо чесно, мені аби вікна зробили — і все. Ну це ж ви прийшли влітку, а якби ви взимку бачили, як були завішані розбиті вікна, як я кожну калорію берегла! (В будинку в наслідок обстрілів виведені з ладу система опалення й водогін, а встановлення вікон можливе лише за власний кошт або завдяки благодійним фондам).
Шановні батьки! В межах проєкту “Підтримка захисту осіб з інвалідністю на деокупованих територіях” запрошуємо дітей з інвалідністю на групові заняття з соціальними працівниками до реабілітаційного центру проєкту.
Ради бачити діток на заняттях по розвитку навичок самообслуговування, кулінарних майстер-класах, творчих майстернях, розвиваючих заняттях.
Ми допоможемо Вам у адаптації Вашої дитини до колективу та суспільства, знайти нових друзів, отримати нові знання та навички.
Приходьте до нас, щоб дізнатися подробиці проєкту та занять з понеділка по п’ятницю від 9.00 до 17.00.
Наша адреса: м. Харків, проспект Героїв Харкова, 122.
Телефон гарячої лінії: 0-800-336-734.
Проєкт діє за підтримки “Українського гуманітарного фонду”.
Заняття проводив дійсний член Спілки онкологів України, Європейської асоціації урологів, автор наукових статей у провідних медичних журналах лікар Решетняк Сергій Олексійович.
Під час спілкування було наголошено на особливу важливість для здоров’я жінки профілактики та своєчасно розпочате лікування захворювання.
Варто зазначити, що за даними Центру громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України рак молочної залози — найпоширеніше онкологічне захворювання серед жінок. Щороку понад півмільйона жінок у всьому світі помирає через цю недугу. У загальній нозологічній структурі захворюваності та смертності від злоякісних новоутворень жіночого населення рак молочної залози посідає перше місце. Кожній четвертій жінці рак грудей діагностують уже на ІІІ–ІV стадії, коли ефективність лікування значно знижується. При цьому МОЗ зазначає, що рак виліковний за умови його виявлення на I стадії — у 95% жінок, на II стадії — у 80%, на III стадії — у 50% жінок.
Гуманітарну допомогу можна отримати щочетверга в Катедральному соборі УГКЦ в Харкові.
Потребуючим можна вибрати різний одяг, дитячий одяг та іграшки, дитяче харчування, дитячі памперси, трохи продуктів, деякі ліки.
Зранку о 8.00 починається видача талончиків з номером черги. Від 11.00 починають роздачу допомоги відповідно до номерків (не обов’язково стояти весь час годинами і чекати, після того, як отримали талон — можна прийти, коли черга підходитиме до виданого номеру).
Батьки з малими дітьми в колясках можуть приходити одразу на 11.00, їх пропускають окремо, поза загальної черги.
Варто зазначити, що черги тут великі, іноді кількість людей, яким видається допомога протягом дня сягає понад дві тисячі, проте не відмовляють нікому.
Адреса храму: м. Харків, вулиця Гвардійців Широнінців, 6-А.
Докладніше, як добратися, дивіться за посиланням: http://ugcc.kharkiv.ua/katedra
Заняття відбулося в межах проєкту CARE4U в Катедральному соборі УГКЦ в Харкові.
Майндфулнес — це науково обгрунтований підхід у когнітивній поведінковій терапії проживання стресових станів. Майндфулнес спрямований на розвиток навиків пербувати “тут і тепер” в даному моменті з цікавістю, неосудністю і доброзичливим сприйняттям себе.
Принагідно зазначимо, що потребуючим можна звертатись для безкоштовної психологічної підтримки на індивідуальну консультацію. Також можна записатись і на групові зустрічі.
Контактні телефони психологів благодійного фонду “Карітас Харків”:
0675197752 — с. Дарія Панасть
0675194461 — Катерина Рєзчик.
Я, Болдарєва Марія Миколаївна, хочу подякувати команді “Домашня опіка” КАРІТАС-Харків за увагу та допомогу літнім людям. Я в програмі з 2015 року, пережила ампутацією обох ніг, переселенець з Луганської області. Завдяки турботі медичної сестри Ірини я ще живу.
Отримала допомогу з продуктів, памперсів, лікування пролежнів, моральну підтримку, інвалідну коляску. Можу подзвонити та проконсультуватись з будь якого приводу.
Дякую, що продовжуєте та підтримує якість мого життя.
Вірю в майбутнє та перемогу!
Низький Вам уклін.
Добрі справи не залишаються непоміченими — вони як маяки світять тим, хто чекає допомоги. Висловлюємо щиру вдячність благодійному фонду «КАРІТАС ХАРКІВ» за допомогу жителям Гороховатського старостату, це відчутна підтримка нашим людям. Надаючи грошову допомогу в цей нелегкий для всіх нас час, Ви даєте не просто матеріальні цінності, а даєте надію, що ми разом подолаємо всі негаразди і буде Перемога. Бажаємо Вам усіляких гараздів, здоров’я, процвітання.
Сподіваємося на подальшу співпрацю в рамках підтримки нашого старостату.
З повагою
Гороховатський старостатинський округ.
Староста Гороховатського старостинського округу
Олександр ДУБИНЕЦЬ
Подяка від мешканців деокупованого села Гороховатка, які отримали підтримку в межах проєкту “Warm for Winter” (W4W) “Тепло для зими”. Проєкт реалізується за підтримки Карітасу Швейцарія та Швейцарськї Солідарністі.
І як починати все з початку, коли Вам вже за сімдесят? Де взяти сил, здоров’я та кошти зі скромної пенсії, щоб мати свій куток, а не поневірятися по чужих людях, які, слава Богу, з доброго серця дають тимчасовий прихисток? А якщо й відбудувати, чи не прилетить сюди знову? Адже село Прудянка в зоні досягнення практично будь-якого типу артилерії російських терористів…
Московські терористи “звільнили” мешканців села Прудянка на Харківщині від хат, майна, електрики, газу тощо. На деяких вулицях немає жодного вцілілого будинку. Нині тут немає ні магазинів, ні терміналів чи банкоматів, ні пошти, ні медичного пункту — всі інфраструктурні об’єкти зруйновано. До кордону з агресором тут кілометрів з десять. Люди виживають в складних умовах…
